на Асію давно чекає й міст Патона, похабно пофарбований серебрянкою напередодні Дня Незальожності, з заляпаними сірою фарбою золотими зірками. Бачила на власні очі, як це робило двоє калік-фабрувальників. Один з центральних мостів столиці все ще держави. Плякала.

 

Да ладно, це ожєрєльє трофєйноє – вибиті зубіли днєпровскіх упирєй і кракадзілафф, ше он на них кроффь не абсохла. І саме платьє доволі крєатівне. Мужска майка, юбка з чйорнова тюля з пахароннаво бюро, звідтам і широкій пояс з закльопкамі, ну і балгарська народна вишита скатєрть ручной работи присобачєнная поясом для полноти не то балкансково, не то срєднєзємномосково лука... Катєлок на голові-то такая ізюмінка, сімволізірує взнос южних народов в побєду над усікімі загарбнікамі – тобто наш катєлок не про(ш)ібйош.
Непонятний мнє факт – шо в нєй с ліцом, ну я понімаю апєльсінава корка в опрєдєльонних мєстах іногда буває, но шоб ліцо як апєльсін, і даже под штукатуркой не скрить. Ужасть...

 

бусы на питарды смахивают, говорю, там полно бродячих собак))

 

"не сцы на в подъезде и на Набережной, ты ж не...." ну вы в курсе.

 

а по-моему єто – вырезанный из картона чучелко-манекен, застывший в непонятной позе

 

Нє, гражданє, цю новость тре в хєдлайнери, такий всплєск емоцій і взрив страстєй. Шакіра на гранє нєрвново зрива б"єцця в приступах, лєді ґаґа уходіт в мужской манастирь, Ріанна расчлєняє измєньчівово прадзюссєра бєнзопілой і сідає в каталажку, мадонна пакупає гроб і уходіт в падпольє – хавайсь хто може – вєлікалєпна і страшно блістатєльна Камалія бєрёть ґалівуд в сваї рукі....

 

Єсцєствєнно не дочітал, оставив на вєчєр, пасматрю дома, я вже і так ше шось таке прачітаю, то мене виганят з работи без пасобія, сіжу і ржу тут целий дєнь акі конь тигдінскій...