Лайно художника
Я розумію, що у мистецтві дуже важко бути першим, ну але копіювати чужу ідею один в один і влаштовувати з цього виставку? Чи суть виставки полягає в тому, що додумався скопіювати, ох який я молодець?
Ілля Чічкан. Зробив у 2008. Показав у 2010. Зверніть увагу, на банці фоном надруковане ім'я (І взагалі, "говно художника" написане однією мовою, деталізація – іншою, а ім'я третьою. Про те, що "свіжоконсервований" пишеться разом і говорити не хочеться, бо наслідування дизайну настільки детальне, що ледь не буква в букву).
П'єро Манцоні. 1961 рік.
Я не була на відкритті виставки і посилу Чічкана не знаю, а про Манцоні можу розказати.
Баночок з лайном художника було 90, у кожній по 30 грамів (майже три кіло) і всі він продавав за ціною золота та дорожче. Врешті-решт були й такі випадки коли баночку купили за 124 тисячі євро. Який у цьому сенс? Манцоні вважав, що "всім цим міланським буржуазним свиням подобається хіба що лайно". Таким чином він закатав 90 баночок з гіпсом і просто зробив епатажну етикетку. "Буржуазні свині" довели, що він був правий, розкупивши увесь "кал".
Наш Чічкан мабуть вважає, що наші "гламурні свині" взагалі не шарять і вирішив повторити ідею. Власне, мабуть, і не шарять, але все одно дуже негарно.
